 |
Лісове
господарство: Від сировинного до етнокультурологічного проекту
Економісти і соціологи постійно твердять про небезпеку для
України стати базою сировини для західних сусідів. Така загроза
справді існує, причому найбільший парадокс полягає в тому, що
особливих запасів деревини, тим більше надлишків, у нас нема.
Україна виконує роль постачальника сировини з далеко не
вражаючими лісовими ресурсами. Так, залісненість України – одна
з найнижчих в Європі (14.2 %, або 0.2 га на душу населення),
тоді як, наприклад, у Польщі, Німеччині – у 3-6 разів вища, а
вивозимо деревину у ті ж Польщу і Німеччину, а також Словаччину,
Італію, Іспанію. Всі при цьому мають якусь вигоду: ми -
короткотривалу і часткову, пов’язану із латанням дірявих кишень
і отриманням прибутку приватними фірмами, а імпортери –
стратегічну, що полягає в економії своїх лісових ресурсів,
накопиченні їх для майбутнього.
Ясна річ, напрошується запитання: а що чекає нас в майбутньому?
Чи не платитимемо дорогою ціною за свою безгосподарность. Це
найвірогідніше. І катастрофа в Закарпатті яскраве тому
свідчення. Стихійні лиха, що обрушулись на регіон, нагадали про
потребу переорієнтації традиційних підходів до користування
лісом. на соціальні та еколого-економічні. В останні роки на
Закарпатті (і не тільки тут) розрахункову лісосіку не
дорубували. Та згадаймо післявоєнний період, коли розрахункова
лісосіка перерубувалась у декілька разів, коли концентровані
рубання великими площами з багатолісних районів півночі Росії і
Сибіру були механічно перенесені в Карпати, а головним
лісогосподарським постулатом став вислів: “Странє нужен лєс!”. А
пізніше хіба завжди виконувались лісівничі вимоги щодо
технології лісозаготівель? Хіба сьогодні новітні прагматики не
стараються рубання вести там, де зручніше і вигідніше?
Вирубування дерев і чагарників, розорювання крутих схилів
спричинилися до формування зсувонебезпечних ділянок. І хоча це
тільки один із кількох факторів ризику, але в сучасному,
складнозбалансованому світі мусимо брати до уваги кожен чинник
екологічної рівноваги.
Ми істотно оголили схили Карпат, знизили верхню межу лісу через
потреби власної господарської діяльності, через поставки за
кордон дервини цінних порід, зокрема, ялиці білої, смереки
європейської, дуба звичайного, бука лісового.
Та схаменулися. У цьому році лісівники та екологи Львівщини,
Івано-Франківщини, Чернівеччини прийняли рішення припинити
згубну практику вивезення за кордон круглого заготовленого лісу
недержавними підприємствами. Це, звісно, радує. Нарешті до нас
повертається самосвідомість господаря.
На жаль, ми лише вчимося берегти ліс як елементарний сировинний
ресурс, у той час як у світі його роль оцінюється в аспекті
глобального колообігу. Добре відомо, що дерева виробляють кисень
і поглинають двоокис вуглецю і воду. Але нам і на думку не
спадає, що за це терба платити. І даремно. Двоокис вуглецю
визнано найзначнішим антропогенним чинником глобального
потепління. Відтоді, як ця проблема набула загрозливих розмірів
і стала фактором стурбованості багатьох вчених і громадських
діячів, економічні пректи пропонуються розробляти за принципом
повернення екологічних боргів. Скажімо, електростанції за викиди
двоокису вуглецю в атмосферу мусять фінансувати заліснення таких
площ, які будуть зв’язувати відповідну кількість промислових
викидів.
До типових капіталістичних стратегій лісозбереження належить і
викуп державою приватних ділянок з метою збереження лісів.
У США останнім часом стали популярними викупи у власників не
самих масивів, а лише права на лісокористування. Тобто ліс
росте, залишаючись приватною власністю, але господар
зобов’язаний його зберегти. Держава витрачає на це великі кошти,
але знає, за що платить – зберігаються не лише цінні породи, а й
значніші та найстарші масиви загальнонаціонального значення.
Ліс є складовою частиною господарського, етнокультурного,
духовного іміджу країни і народу. Українська міфосимволіка і
поетика завжди нагадуватимуть нам про те, що національна душа
пов’язана з природою, тож збереження лісу є й елементом
культури.
У нас є один добрий, не запозичений, а власний підхід, який дає
можливість розвивати лісове господарство комплексно – і з точки
зору екологічного лісокористування, і з точки зору просвітництва
у природничо-історичній сфері. Йдеться про створення мережі
лісових зон із особливим статусом – національних природних
парків. Ідея ця з’явилася на початку епохи Відродження, і,
подібно до багатьх інших ідей, була трохи занедбана в період
економічної кризи.
Зараз в Україні створено і функціонують 10 національних парків.
З огляду на тиск урбанізації та розгул побутового
приватно-промислового вандалізму їх може і повинно бути більше –
і всеукраїнських, з великою реакційною ємністю, і регіональних,
як об’єктів збереження природи та історії кожної етнографічної
області – Бойківщини, Гуцульщини, Буковини, Наддніпрянщини.
Національний природний парк – візитна картка індивідуальності
краю, місце концентрації історичних та культурних скарбів,
осередок розгортання народних промислів, резерв підтримки
молодіжних, спортивних, екологічних, історико-культурних рухів.
Скажімо, наймолодший національний природний парк – “Сколівські
Бескиди” – поєднує у собі і неповторні ландшафти, і багату
історичну біографію. Через ці місця проходила оборонна лінія
України-Русі – знаменитий торговий шлях, тут було багато
фортець-твердинь. Саме Карпати перетнули шлях монголо-татарським
ордам на захід, відігравши, таким ичном, визначну роль в історії
Європи. Наші діти не знатимуть про це, якщо сприйматимуть світ
лише з екранів телевізорів.
Проекти культурологічні, до яких належить і система
природнонаціональних парків, ставлять собі за мету протистояти
експансії штучної комерційної знедуховленої і денаціоналізованої
культури.
Сучасне лісове господарство – це господарство екологічне і
соціальне, яке береже ліс як фактор рівноваги у природі і чином
духовним, як символ національної ідентичності.
Матеріал надано деревооробним порталом www.derevo.info
Точный прогноз погоды для Украины. прогноз погоды в украине
Репетитор - английский язык индивидуально в Санкт-Петербурге |
|
